Практично всі занурення як із судна, так і з берега включають перехід подиху через дихальну трубку на подих з регулятора й навпаки. З метою економії повітря в балонах це роблять відразу після стрибка із судна до моменту занурення, особливо якщо поринає група, і тим, хто стрибнув раніше, доводиться чекати своїх товаришів у воді.

Нерідко потрібно пропливти деяку дистанцію від місця входу у воду до крапки занурення й від крапки всплытия до місця виходу на судно або сушу. Плину й неточне орієнтування можуть зробити ці запливи досить тривалими — такими, що й повних балонів з повітрям не вистачить. Тому під час усіх пересувань по поверхні підводники навіть із повним аквалангом дихають через трубку. Таким чином, перехід із трубки на регулятор і назад повинен відбуватися швидко, чітко й природно. Після обміну відповідними сигналами перед зануренням під воду затримують подих, виймають трубку з рота, вставляють загубник і, очистивши легочник від води, починають спуск. Іноді підводники й навіть інструктори забувають, що в зубах у них загубник дихальної трубки, а не легочника, і змело опускаються на глибину, усвідомлюючи свою помилку в найкращому разі перед вдихом. Таке може трапитися з будь-яким підводником, досить досвідченим, щоб розслабитися й покладатися на автоматизм своїх навичок.