Виявившись у воді тем або іншим способом, партнери сплываются ближче друг до друга по поверхні й обмінюються знаками ОК. Якщо всі нормально, показують знаки спуска й починають занурення. На відміну від пірнання із трубкою, де рекомендується йти під воду по — дельфінячі вниз головою, спуск у легководолазнім спорядженні проводиться у вертикальнім положенні. Аквалангіст піднімає инфлятор нагору й, здуваючи КП, поринає.

Підводникові, що правильно підібрав вантажний пояс, що й не створив надлишкової плавучості на поверхні, для занурення під воду досить зробити сильний видих. Під час спуска необхідно пам'ятати про ріст тиску із глибиною і його впливі на організм і спорядження. Тому в процесі спуска слід постійно робити наступні діях: продувати вуха будь-яким методом; піддувати в маску повітря носом; піддувати КП для компенсації наростаючої негативної плавучості; постійно підтримувати контакт із партнерами. Швидкість спуска не лімітована міркуваннями здоров'я й залежить лише від своєчасності продування. Якщо хто — то із групи не може продутися, уся група терпляче чекає, поки він не закінчить. Занадто швидке занурення небажане, оскільки зростаюча із прискоренням негативна плавучість загрожує втратою контролю над нею. Краще опускатися, постійно підтримуючи нейтральну плавучість легким піддуванням КП, щоб у випадку небезпеки негайно спливти. Чимало смертельних випадків відбулося саме в результаті втрати контролю над швидкістю спуска й падіння на значну глибину.

При зануренні у відкритім морі, коли навколо лише нескінченна блакить, легко втратити орієнтацію й злякатися. Якщо при цьому важко продутися, болять вуха, а занурення на глибину прискорюється, непомітно підкрадається паніка. У паніці підводник забуває елементарні, добре відомі й уже відпрацьовані приймання:

видихати повітря в маску, ретельно продуватися, постійно контролювати плавучість і т.д. Щоб уникнути нещастя, під час спуска необхідно підтримувати контакт із партнерами й старшим групи за допомогою відповідних знаків.