Для початку розглянемо варіанти розташування кнопок поддува й скидання повітря. У сучасних инфляторах використовуються дві основні схеми: класична й однобічна.

Класичне розташування кнопок — найпоширеніший тип инфлятора, перевірений декількома десятиліттями експлуатації (фото 2.12 Е, Ж). Кнопка поддува повітря від апарата перебуває збоку инфлятора, напроти місця приєднання шланга середнього тиску, а кнопка клапана підбурення повітря (вона ж — ручного поддува) — розташовується на вершині инфлятора. Його зручно тримати в руці, просторове видалення кнопок друг від друга і їх по-різному спрямованість виключає можливість переплутати їх. Це особливо актуально при використанні товстих рукавичок, що значно зменшують чутливість пальців. На фото 2.12 представлено дві моделі такого типу: Е — великий инфлятор, клапани якого мають більшу пропускну здатність, і Ж — для аматорів компактного дизайну.

Однобічне розташування кнопок. Обидві кнопки керування плавучістю перебувають на одній стороні сплощеного инфлятора, поруч один з одним. Кнопки зроблені різної форми, щоб їх було зручніше розрізняти на дотик.

Усі моделі сучасних инфляторов, дозволяють надувати компенсатор у ручному режимі, тобто за рахунок видиху, як це робилося до приєднання компенсатора до апарата (див. вище). Деякі моделі з тою же метою постачені анатомічними загубниками. Безумовно, загубник зручніше втримувати в роті, але підключатися швидше до овальної трубки невеликого діаметра, що має гумову окантовку. Перевага будь-якого їх цих варіантів — справа смаку. Можливість підключення плавця до инфлятору дає можливість вдиху з компенсатора у випадку аварійного припинення подачі повітря з балонів.

Для великої зручності подиху з компенсатора створені моделі инфляторов, сполучених з додатковим легеневим автоматом (фото 2.11 В, Г). При цьому кнопка примусової подачі повітря через легочник перебуває в торцевій частині вузла, а кнопки керування плавучістю розміщаються з однієї сторони инфлятора. Такий инфлятор можна використовувати в екстремальній ситуації для подиху напарника— тобто в якості запасного легеневого автомата. Правда, описана система має й ряд недоліків:

1. Спорядження поповнюється складним вузлом, що вимагають відходу й технічного обслуговування.

2. На відміну від октопуса, зафіксованого спеціальним карабіном, инфлятор більш уразливий для випадкових ударів або влучення усередину часточок бруду. Це особливо актуально при роботі на ґрунті або в густих заростях.

3. Тривалий подих партнера через такий инфлятор не дуже зручно, а один вдих можна зробити й зі звичайного инфлятора.

Резюмуючи, відзначимо, що сполучений з легеневим автоматом инфлятор жодним чином не заміняє октопуса — запасного легочника, але якщо Ви готові на додаткові витрати й не заперечуєте проти однобічного розміщення кнопок регулювання плавучості — вдих з подібного инфлятора значно простіше, чим зі звичайного.

Ми розглянули лише найпоширеніші варіанти конструкції инфляторов. Якщо Ви берете спорядження напрокат, обов'язково перед входом у воду зверніть свою увагу на розташування кнопок инфлятора свого компенсатора. Непогано б також ознайомитися з инфляторами ваших партнерів на випадок надання їм допомоги під водою.